Главная

Приглашаем на праздник музыки!!!



(см. страницу   Концерты)





Участие школьных оркестров в XI Открытом фестивале мировой музыки им. Н.Д. Леонтовича 11.12.2015







(см. страницу   Концерты)






 

До 150-річчя з дня народження В.І. Сокальського (1863-1919)

Харківська музична громадськість цього року відзначає ювілей нашого талановитого земляка - Володимира Івановича Сокальського, обдарованого українського композитора, музичного критика і просвітника, прекрасного піаніста і диригента, активного музичного діяча, полум’яного борця за прогресивні ідеї вітчизняного мистецтва, юриста.

 
У дитячій музичній школі №9, що носить ім'я В.І. Сокальского, з нагоди ювілею композитора було проведено урочистий захід, на якому прозвучали інструментальні і вокальні твори Володимира Сокальського.
 
 
                                  
 
 
 
 
 
У творчому доробку В.Сокальського: Симфонія соль мінор, перша на Україні Симфонічна сюїта «Зліт соколів слов’янських», «Драматична фантазія», «Східний марш», Увертюра-фантазія «Червоне сонечко», «Елегія» для віолончелі з оркестром, фортепіанні цикли «На луках» та «Музичні враження», 25 романсів, балада-пісня «Ліс» на сл. Кольцова, 5 чоловічих хорів а capella, драматична сцена «Князь Репнін» на сл. О.Толстого;

для дітей: вокальний цикл  «Пролісок» на сл. Плещеєва та Ушинського, музика до фантастичної комедії К.Лукашевича «Серед квітів», дитяча опера «Ріпка» на лібрето Гай-Сагайдачной.

        Особливу популярність В.І.Сокальський отримав як музичний критик та публіцист. Його дзвінкий псевдонім «Дон-Дієз» не сходив зі сторінок ведучої міської газети «Южный край». Його статті (більше 1000!), що  були проникнуті гумором, поетичним настроєм, викривальним пафосом, користувалися виключною популярністю. Влучні афоризми «Дон-Дієза» передавались з уст в уста, з його думками погоджувались найвідоміші музиканти.

        Але, він, за покликанням  музикант, артист з яскравим художнім темпераментом, не зміг цілком присвятити себе музичному мистецтву. Все своє життя він змушений був служити у судовому відомстві. Ця служба відбирала дуже багато часу, сил, сушила талант, сковувала його творчі поривання. Та, незважаючи на такі несприятливі обставини, Сокальський різнобічно виявив себе в галузі музики.

        Виходець із старовинного українського роду, щедрого й багатого на талановитих людей, В.Сокальський виховувався в атмосфері поклоніння наукам і мистецтвам. І дід його, і батько – знані професори Харківського університету – були палкими прихильниками і шанувальниками музики. В місцевих осередках вони влаштовували музичні вечори, в програмах яких поруч із аматорами виступали професіональні артисти.

        В.І. Сокальський народився 24 квітня (6 травня)1863 року в Гейдельберзі (Швейцарія), коли батько був відряджений за кордон університетом. Мати невдовзі померла і батько, обтяжений науковою роботою,  не міг цілком взяти на себе піклування про маленького сина. До 8 років майбутній композитор  виховувався в швейцарській родині в містечку Веве. Там розпочалися і перші музичні уроки. Повернувшись у 1871 році до Харкова, Володимир вчиться в приватній школі, а потім у 3-й харківській гімназії. В гімназичні роки Сокальський постійно виступав на літературно-музичних ранках і прославився як обдарований піаніст. Пізніше його товариш В.Іванов присвятив «В.І.Сокальському – Дон-Дієзу» такий вірш:

Давно, давно, ещё в те годы,

Когда житейские невзгоды

Не надрывали сил моих,

В стенах гимназии родных

Знавал я юношу… Таланта

На нём видна была печать…

В нём и тогда уж музыканта

Нетрудно было угадать…

Среди классической науки,

Среди схоластики сухой

Он нам дарил живые звуки

Своей талантливой рукой.

 («Южный край», 15 травня 1903р.)

 

На формування інтелектуальних та художніх інтересів Володимира неабияк впливав молодший брат батька – Петро Петрович Сокальський, відомий на той час композитор, публіцист, дослідник фольклору. Він мешкав в Одесі і часто приїжджав до Харкова. Юнак почав мріяти про діяльність професійного музиканта, і серйозно взявся за свою музичну освіту. Першим кроком був вступ у музичні класи при Харківському відділенні Російського музичного товариства. Тут його вчителем по фортепіано був І.І. Слатін. Одночасно Сокальський брав приватні уроки теорії музики і композиції у одного з кращих теоретиків у Харкові І.Р. Кнорра. Але через рік зі вступом до університету на юридичний факультет був змушений залишити музичні класи.

 

Харківський Національний Університет кінця ХІХст. 
    
    Харківський університет в ті роки – великий культурний центр, в якому у 1880 році була створена газета «Южный край», в якій В.Сокальський починає друкувати свої статті під псевдонімом Дон-Дієз. Він не припиняє своє захоплення музикою. Студент-юрист працює концертмейстером опери, випробовує свої сили як диригент, пише і аранжирує музику до вистав трупи М.Кропивницького та М.Старицького, виступає як музичний критик.
 

 

        З українським національним музично-драматичним театром пов’язані перші композиторські кроки В.Сокальського. Один із своїх романсів на сл. Т.Шевченко «Ой маю я оченята» він присвятив Марії Заньковецької. Крім того, велике значення на формування творчого становлення Сокальського відіграло особисте знайомство з М.В.Лисенком у 1884 році.
        Після закінчення у 1885 році університету, Сокальський вирушає до Петербургу з мрією потрапити на службу до когось з відомих композиторів для подальшого вивчення музики. Але через матеріальні труднощі не має змоги продовжити музичну освіту в Петербурзі. Після піврічного перебування в столиці він змушений поступити на державну службу, погодившись на місце у віддаленому повіті Вітебської губернії. Відтоді цей талановитий чоловік, художник і артист за покликанням, змушений усе життя виконувати обов’язки чиновника судового відомства, які забирали багато часу, сковували його творчі інтереси. Але і в цій глухомані невгомонний В.І.Сокальський зміг знайти себе в композиції. Завдяки наполегливій праці він не тільки відзначився успіхами по службі, обіймаючи солідні посади (товариш прокурора, прокурор, потім голова окружного суду), але й спромігся яскраво виявити своє музичне обдаровання. «Генерал от Аполлона, от Фемиды генерал», - так сказав про нього харківський поет Василь Іванов.

        На початку 90-х років з’являються перші друковані опуси В.Сокальського. Це цикли фортепіанних мініатюр «Музичні враження», що присвячені І.Слатіну, та «На луках», а також збірка із 6 романсів та Полонез Des-dur – ефектна п’єса концертного плану з епіграфом з поеми Адама Міцкевича: «Йшли пари по парах, гучні і веселі». Тоді ж і була написана поетична Симфонія g-moll – яскравий художній твір, приклад лірико-жанрового симфонізму, якою він продовжує лінію української симфонічної традиції, що бере свій початок у 18 столітті. Вперше симфонія була виконана 30 січня 1894 р. у симфонічному зібранні Російського музичного товариства під керівництвом І.І.Слатіна. У «Харьковских губернських ведомостях» писалось, що публіка у захваті кілька разів викликала її автора.

        Після довгих років забуття  лише з 1954 р. симфонія знайшла «друге життя» і міцно увійшла в репертуар симфонічних оркестрів.

        Кульмінаційний етап творчого життя В.Сокальського – 1896-1911 роки. Повернувшись до Харкова, композитор завойовує авторитет і покликання. Весь вільний від служби час він віддає улюбленому мистецтву. Постійно бував на музичних вечорах, які влаштовувались в домі його батька, Слатіних та в домі Алчевських – талановитих людей, що зробили важливий внесок у справу розвитку української культури. Поряд з виступами таких артистів як Ф.Шаляпін та А.Собінов, там виконував свої твори і В.Сокальський.

        В Харкові ним написаний цілий ряд нових творів у різних жанрах. Його вокальна творчість характеризується шуканням нового змісту. На противагу інтимно-ліричним образам, що панують в романсах першої збірки, він звертається до мужньої романтики: пісня-балада «Ліс» на сл. О.Кольцова, музично-драматична сцена «Князь Репнін» за О.Толстим.

        Велику увагу Сокальський приділяє естетичному вихованню молодого покоління. Для дітей він створює цикл пісень «Пролісок», музику до фантастичної комедії К.Лукашевича «Серед квітів» та одноактну оперу «Ріпка» (1898) на лібрето одної з провідних артисток української театральної трупи М.Старицького Катерини Гай-Сагайдачної. Опера була вперше поставлена 5 березня 1900 р. харківським музичним гуртком, а 26 січня 1911р. – на професійній оперній сцені.

        Особливо великим в ці роки був інтерес В.Сокальського до оркестру: «Єлегія» для віолончелі з оркестром, «Східний марш», «Драматична фантазія».

        Величезне враження справило на Сокальського чергове спортивне свято «соколів» - об’єднання слов’ян, що відбулося в Празі влітку 1907р. Під впливом цієї події композитор створює фантазію для великого симфонічного оркестру – «Зліт соколів слов’янських». Це оркестрова сюїта, кожна частина якої характеризує один із слов’янських народів і побудована на темі тієї чи іншої народної пісні.

        Велике громадське значення мала критична діяльність В.Сокальського як постійного співробітника газети «Южного края». Його робота в газеті, розрахована на широкі кола любителів музики, мала яскраво виражений демократичний просвітницький характер. З незмінною симпатією він ставився до явищ  національної української, а також до братніх слов’янських музичних культур. В своїх статтях він висловлював думку, що мистецтво не повинно бути «тільки долею тих, хто робить з нього фах; ним повинні займатися всі, хто відчуває в собі хоч маленьку іскру». Він вважав за необхідне всіма засобами заохочувати любителів музики, розширювати й збільшувати їх коло. Тому він гаряче підтримував діяльність харківського музичного гуртка, товариства любителів хорового співу та інших музичних організацій. Серед молоді авторитет Дон-Дієза був особливо великим.

        Але в яскравий період творчого розквіту композитора наказом від 10 жовтня 1911 р. В.Сокальського переводять у Вологду, яка на той час служила місцем заслання політичних в’язнів. Культурне життя цього міста було в досить занедбаному стані. Небажаний для самого Сокальського переїзд у глушину, без підвищення по службі слід розцінювати, як прояв недовіри або незадоволення ним з боку начальства. Його передові демократичні погляди, що висловлювалися у пресі, різноманітна музично-громадська діяльність, тісні зв’язки з музично-театральним світом – все це не могло сприяти зміцненню службового стану юриста, який займав офіційну посаду. Тому, мабуть, його і вирішили перемістити подалі.

        28 листопада 1911 р. була надрукована «прощальна» стаття В.Сокальського, яка стала його останнім виступом як музичного критика. «Так, доводиться сказати «прощай» рідному Харкову і розлучитися з ним надовго, може бути – назавжди», - із сумом та болем пише Сокальський. 

        З від’їздом у Вологду припиняється композиторська і критична діяльність Сокальського. До них він вже більше не повертається.

        В перші роки перебування у Вологді Сокальський на довгий час замкнувся в собі. Лише після подій 1917 р. Сокальський повірив в безмежні можливості для розгортання культурно-масової роботи, починає виступати перед широкою аудиторією як піаніст. Із встановленням радянської влади у Вологді Сокальський залишився без служби і міг цілком віддатися музиці. Він приступає до здійснення ідеї циклу концертів-лекцій. Діяльність В.Сокальського на той час відіграла значну роль у музично-громадському житті Вологди.

        На початку 1918 р. Сокальський багато хворів; щоб заробити на життя, він змушений був до знемоги грати в одному з кінотеатрів і давати приватні уроки музики. В квітні 1919р. він вирішив виїхати на Україну, очевидно, поправити здоров’я. Далі відомості про нього губляться. Довгий час про Сокальського нічого не було чути. І лише завдяки кримському композитору В.В.Ковальову стало відомо, що В.І.Сокальський був похований на Севастопольському міському кладовищі.

         Музична діяльність В.І.Сокальського тривала близько 40 років. Найбільш привабливими рисами його кращих музичних творів є внутрішня чистота і благородство думки, щирість і простота виразу. Завдяки цим властивостям ряд творів Сокальського – і  перш за все його симфонія – стали репертуарними. Музично-критичні роботи В.Сокальського (Дон-Дієза) і сьогодні становлять значний інтерес, особливо для музикознавців. Все це переконливо свідчить про художню цінність творчої спадщини В.І.Сокальського – талановитого українського композитора і музичного критика.*

 

    Підготувала викладач з музично-теоретичних дисциплін КПСМНЗ  «ДМШ №9 ім. В.І.Сокальського» Мілюкова Ірина Вікторівна.

* Великий внесок у дослідження життя і творчості В.І.Сокальського зробила З.Б. Юферова, видатний викладач, просвітник-музикознавець ХНУМ ім. І.П. Котляревського. Їй належать численні роботи, присвячені нашому видатному земляку, у тому числі і докторська дисертація «В.І.Сокальський - митець і демократ», матеріали якої багато в чому були використані в цьому нарисі.